«Ниппель»—велосервиc в Полтаве

 

Їхнє хобі — веломобілі

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, для«Вечірньої Полтави» 02.10.2013



«Вечірня Полтава» 02.10.2013

 

Кажуть, що велосипед, який давно і віддано служить людині, принципово вже не можна вдосконалити. А коли хочуть дати зрозуміти, що певна особа марнує час над тим, що вже давно винайшли, прямо говорять, що немає сенсу сушити голову над винаходом велосипеда. Його, мовляв, уже давно створили. Але диваків, котрі таки намагаються й нині винайти або принаймні вдосконалити двоколісну машину, вистачає. У Полтаві теж. Щоправда, назвати диваками дорослих чоловіків, котрі, катаючись міськими вулицями, ритмічно крутять педалі дивних машин, що віддалено нагадують велосипед у його класичному вигляді, не можна. Та й самі вони не претендують на винахід велосипеда. Насправді вони конструюють і власноруч складають так звані веломобілі — гібрид двоколісного друга та легкового автомобіля. Потужність три- або чотириколісних веломобілів, на яких їхні власники курсують не лише вулицями обласного центру, але й далеко за межами міста, вимірюється не традиційними кінськими, а людськими силами. Залежно від моделі веломобіля та потреб його власника вона становить одну чи дві людські сили.
Сам по собі веломобільний рух на Полтавщині має давні традиції і чимало прихильників. Свідченням того є участь полтавців у традиційних всесоюзних змаганнях та фестивалях, що за часів Радянського Союзу широко практикувалися серед любителів екологічних засобів пересування, як правило, зроблених власноруч. Приміром, 1990 року в Полтаві навіть проводили всесоюзний фестиваль екологічних видів транспорту. Тоді один з його учасників — Віктор Смирнов — установив рекорд СРСР поміж веломобілістів. Чоловік на веломобілі власної конструкції розвинув швидкість до 75 кілометрів на годину. Брали участь полтавські веломобілісти і в другому чемпіонаті СРСР,

який 1992 року відбувся у Запоріжжі. Про те, що веломобільний рух у Полтаві досить непогано розвинутий і має десятилітні традиції, можна дізнатися, завітавши до обійстя Віталія Леміжанського у приміському селищі Супрунівка.

 

 

Ветеран веломобільного руху створив своєрідний імпровізований куточок-музей, де зібрано чимало фотографій, літератури, вимпелів, емблем тощо, які розповідають про становлення та розвиток веломобільного руху на Полтавщині. На його подвір’ї стоять кілька сконструйованих і власноруч складених веломобілів оригінальної конструкції. Пробіг кожного з них — 10—12 тисяч кілометрів.


21 вересня він приймав у себе друзів та однодумців — полтавських веломобілістів.

 

Ще у далеких 80-х роках ці чоловіки, на скронях більшості з яких уже просіялася сивина, створили своє об’єднання, яким відтоді беззмінно керує полтавський інженер і конструктор Володимир Мазурчак, у минулому велогонщик, майстер спорту СРСР.

 

Після завершення спортивної кар’є-ри в 70-х роках він захопився конструюванням та складанням веломобілів. Головним завданням, яке полтавець тоді поставив перед собою, була розробка веломобіля, так би мовити, для повсякденного використання. Через кілька років він таки склав оригінальний та практичний за технічним рішенням триколісний веломобіль «Велотрон». Принципова відмінність новинки конструктора від інших веломобілів полягала в тому, що його машина мала не задній, а передній привід. Новинка отримала за оригінальне технічне рішення спеціальний приз на фестивалі веломобілів у литовському місті Шауляй.

Голова клубу полтавських веломобілістів Володимир Мазурчак також презентував на зборах свою нову доробку — триколісний веломобіль, який важить 16 кг і має непогані швидкісні характеристики. Крім того, веломобіль має привабливий дизайн та може перевозити допоміжні засоби, котрі потрібні в дорозі.


Збори веломобілістів у Супрунівці викликали щиру цікавість тамтешніх жителів, котрі з подивом спостерігали за тим, як до воріт будинку Віталія Леміжанського, що на вулиці Леніна, під’їжджали веломобілі. Або їх привозили на дахах легковиків. Рукотворні технічні дива з трьома або чотирма колесами привертали увагу як своїм незвичним дизайном, так і технічними рішеннями. Приміром, свою останню модель веломобіля колегам демонстрував Віталій Семіохін. 40-річний полтавець уже кілька років поспіль захоплюється розробкою та складанням веломобілів.

До Супрунівки з Полтави він приїхав на новому веломобілі, який викликав непідробний інтерес членів об’єднання. Новинка не лише сяяла яскравими фарбами, але й вирізнялася оригінальними технічними рішеннями. Його веломобіль має надійні дискові гальма на всіх чотирьох колесах, 21 швидкісну передачу, його передня підвіска «грає» завдяки пружинним амортизаторам, а задні колеса не «стрибають» на вибоїнах, бо теж мають амортизатори. Але вже гумові. Довгий ланцюг, який передає обертовий рух від педалей на задні колеса, схований всередину труби. Для комфорту водія новинка обладнана двома музичними колонками, звуковим сигналом, покажчиками поворотів тощо. Важить чотириколісний веломобіль 60 кг і може розганятися до 15—20 км/год. Все залежить від можливостей того, хто крутить педалі.

Представив плід своєї дворічної роботи і полтавець Олександр Голуб. Чоловік не захотів випробовувати долю і привіз новинку на даху свого легковика. Він склав триколісний веломобіль, як сам каже, з того, що трапилося під руку. Вийшло непогано: товариші схвально оцінили ходові якості новинки та вдалі технічні рішення, які використав конструктор-аматор.


А житель обласного центру Віталій Бовтік приїхав з Левади до Супрунівки своїм ходом — на електро-велосипеді.


 

Колишній військовий, котрий також, як і його друзі, вже кілька років життя присвятив велосипедній техніці, приїхав на зустріч на двоколісному велосипеді… 1938 року випуску. Німецький трофей, знайдений ним на горищі в одного з полтавців, і досі має на рамі заводську металеву табличку, на якій можна прочитати дату випуску, дані про вагу, вантажопідйомність унікальної двоколісної машини, яка проїхала своїм ходом нелегкими дорогами війни, але непогано зберігалася. На трофейний велосипед офіцер у запасі прилаштував електричний двигун із акумуляторами, котрі забезпечують запас ходу на вісімдесят кілометрів і заряджаються при гальмуванні, повністю переробив колеса, підсиливши, зокрема, заднє спицями від мотоцикла, аби можна було перевозити велосипедом двох чоловік тощо. До того ж 48-вольтовий електродвигун дивовелосипеда потужністю 2,5 кВт має реверсний режим, що дозволяє машині рухатися заднім ходом. Потужність електродвигуна дозволяє розвивати швидкість до 60 км/год.
До речі, у зібранні полтавських веломобілістів брали участь не лише ті, хто має веломобілі. Повноправним гостем на зборах був і відомий полтавський винахідник Василь Рудаков, чий винахід — оригінальний двигун внутрішнього згоряння — на салоні винахідників у Женеві здобув заслужену нагороду. Конструктор швидко знайшов спільну мову з розробниками веломобілів. Так само, як і молоде подружжя з Полтави, яке захоплюється велотуризмом і не проти пересісти на веломобіль.


На організаційному зібранні веломобілісти констатували, що життя змушує по-іншому ставитися до сьогоднішніх реалій і їхнє багатолітнє об’єднання потребує докорінних змін. Тому прийняли рішення ліквідувати його і створити нове — веломобільний клуб «Полтавський проект».

Затвердили його логотип і обрали правління. Головою клубу знову став Володимир Мазурчак. У планах цих веломобілістів — пропаганда веломобільного спорту на Полтавщині, участь у змаганнях, підтримка тих, хто виявляє інтерес до веломобілів і займається технічною творчістю тощо. А головне — згуртування на базі спільних інтересів та спілкування однодумців, котрі кожну вільну хвилину приділяють улюбленій справі.

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ

для «Вечірньої Полтави»


Статья в «Украинской технической газете»

Возвращение веломобиля| Автор: Александр БРУСЕНСКИЙ

 

Альбом с фото



Обновлен 05 ноя 2013. Создан 04 окт 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником